Сюзанка хитрує. (Школа)

Родина малої Сюзанки переїхала у село Бжезінь, бо її батьки завжди мріяли жити в селі. Аж раптом виявилося, що про те саме мріяло ще багато людей. Тож тепер у Бжезіні мешкає мало не половина Варшави… Але дівчинка цілком задоволена, бо має тут купу друзів, а у витівках їй немає рівних — то вона організовує детективну агенцію, то вирощує маленьке домашнє звірятко — бактерію Гедвігу, то підмальовується з маминої косметички. А тут ще й у будинку навпроти оселяється нова подружка. Тому якщо вам сумно — кличте Сюзанку!

Знайомтеся, це – Сюзанка! Її родина переїхала до маленького міста під Варшавою, щоб відпочити від столиці. Відпочинок відпочинком (містечко містечком, зелене подвір’я зеленим подвір’ям, пес псом), а без друга чи подружки – зовсім ніяк. Та доля милостива до Сюзанки й не тільки пробачає дівчинці її невинні шкоди, а й дарує їй велике щастя – подружку Марту. І трохи раніше друга Яшка (на нього спершу були не дружні, а амурні плани ). Чи можна думати про брак фантазії в дівчинки, батьки якої – митці: мама – художниця, тато – комп’ютерний графік? Ну, а чого варті бабусі… Хоча бабусі – це завжди ті, котрі точно чогось варті. Творча сімейка. Це добре й для Сюзанки та її молодшого брата Каспера, і для книги в принципі. Адже доволі цікавий хід – зробити головних дорослих героїв творчими особистостями. Це дозволяє припустити, що вони вже позитивно відрізняються від усіх інших мам і тат: не сварять лише через те, що дитина забруднилася, граючись у дворі, а розуміють, що людині дев’яти років психотерапевт часом потрібніший, ніж людині років тридцяти п’яти. А шкільна психологиня – психологиня, яка знає: Сюзанка – дитя як дитя, зовсім не зла й точно щаслива дівчинка-батарейка, з котрою насправді відбуваються всі ті пригоди, про які вона розказує. Названі дорослі – абсолютні антагоністи суворій учительці-зануді Сюзанки. Зауважте: з усіх дорослих персонажів лише вона – виразно негативна істота. Перша книга серії «Витівки Сюзанки» написана у вдалій формі: повість складається з коротких глав (їх можна назвати мікро-сюжетами), у кожній з яких зображується змістовно «автономний» епізод, і ці епізоди логічно продовжують один одного. Нова частинка – нова пригода головних героїв, ще можуть з’являтися нові персонажі, а мікро-сюжети об’єднуються макро-сюжетом (уся книга). Тобто як «Лотта та її катастрофи» Аліс Пантермюллер і Даніели Коль, «Буба» Барбари Космовської чи «Зося з вулиці Котячої» Агнєшки Тишки, «Витівки Сюзанки» – це книжка-ситком. І дуже важлива примітка. Повість Дороти Сувальської можна читати всім. Мамам, татам, дідусям, бабусям, старшим і молодшим братам і сестрам, друзям і подругам, нявчикам і гавчикам. Головне – не давати книгу до рук злим учителькам і вчителям. Хоча можна непомітно підсунути і їм її для профілактики: може, так вони зрозуміють, що часом краще вірити всьому, що говорять їхні учні й учениці…